Лицар Небесної Сотні, Петро Гаджа

Присвячується роковинам розстрілу Небесної Сотні.

Петро Миронович Гаджа (3.07.1966 - 22.03.2014)

Минули часи, коли про розстріли демонстрацій у великих містах СРСР можна просто не написати у «Правді», замовчати і наказати забути. Інформаційне суспільство отримує доступ до джерел та фактів миттєво.

Упокорення народного спротиву на Майдані, викликало лише консолідацію серед громадян. Побиття молоді «Беркутом» вихлюпнуло на Хрещатик мільйонний протест; в ніч на 11 грудня з різних куточків Києва до Майдану Незалежності летіли таксі з домогосподарками, пенсіонерами та менеджерами; на Грушевського пліч о пліч стояли викладачі та їх студенти. Але новини ранку 20 лютого викликали шок, а з ним лють. У столиці, не ховаючись, не брешучи про «невідомих радикалів», як раніше, силовики розстрілювали людей.

Жертв гротескної диктатури Януковича назвуть «Небесна Сотня». Її лицарем стане і Петро Гаджа, уродженець закарпатського Рахова, доля якого пов’язана із нашим краєм.

Петро Миронович Гаджа народився 3 липня 1966 р. у м. Рахів Закарпатської області. З 1973 по 1981 р. навчався у місцевій школі. Згодом, сім’я переїхала до села Бутенки Кобеляцького району Полтавської області. Протягом 1984 – 1987 рр. проходив строкову військову службу в Радянській армії. Мріяв стати моряком і з 1987 по 1992 р. навчався в Новоросійській морехідній школі, випустившись працював у Новоросійському морському пароплавстві моряком дальнього плавання.

Пізніше родина переїхала до Києва. У 1993 р. Петро Миронович відкрив власний бізнес. Протягом 1999 – 2004 рр., у Національному університеті фізичного виховання і спорту, здобув вищу освіту. Отримав диплом тренера. Був одружений. З дружиною Мариною, з якою згодом розлучився, виховував сина Константна, 1994 р. народження.

Особиста чашка Петра Гаджі, якою він користувався у наметовому містечку на Майдані.
Зібрання Білицького краєзнавчого музею. (Передав Ю.М.Обертишев)

Український прапор завжди висів у нього на балконі і в авто, навіть в часи, коли таке виявлення патріотизму могло мати негативні наслідки. Не словами, а справам відстоював свої принципи. Маючи власний бізнес, ніколи не намагався приховати доходи, а завжди вчасно платив податки, бо був переконаний, що доля держави залежить від кожного з нас. Неодноразово під час парламентських виборів проводив агітацію за демократичні партії і кандидатів, зокрема агітував за Народний Рух України. Під час виборів працював спостерігачем, інколи був головою дільничної виборчої комісії, членом виборчої комісії тощо. Постійно брав участь у різноманітних акціях, пікетах особливо в часи панування злочинної влади «сім’ї» в Україні. До прикладу, під час виборів 2012 р. в проблемних київських 215 та 223 округах брав активну участь у заходах, організованих ВО «Свобода» для забезпечення встановлення результатів народного волевиявлення. Був активним учасником Помаранчевої революції. Отримав травми (перелом ребер), коли вночі на групу протестувальників з помаранчевою символікою напали невідомі (сьогодні так звані «тітушки»). З дитинства захоплювався спортом, особливо футболом. В юності грав за напівпрофесійну команду в Новоросійську. На дозвіллі любив рибалити. Розбирався в техніці.¹

На Майдані був з перших днів. Входив до складу 8-ї «Афганської» сотні Самооборони. Незважаючи на слабке здоров’я і цукровий діабет, брав участь у нічних чергуваннях, захищав барикади. У складі розвідувальної групи «Кажан» ходив здобувати інформацію про розміщення та пересування тітушок і бійців «Беркуту», що часто рятувало активістів Майдану від небажаних сутичок. Був затриманий міліцією, коли вночі повертався додому і не вчасно викинув перепустку протестувальника до Будинку Федерації профспілок України. Коли син телефонував йому, щоб дізнатися, де він і чи живий-здоровий, то чув у відповідь лише: «Я в розвідці. Кінець зв’язку».²

18 лютого 2014 р. під час сутичок з бійцями «Беркуту» під Верховною Радою України отримав отруєння вибуховими речовинами та опіки верхніх дихальних шляхів. Товариші хотіли дати респіратор, але він сказав: «Беріть собі, а я і так хворий». Зважаючи на ситуацію в Києві, після поранення не одразу звернувся до лікарні, а повернувся на барикади. 20 лютого ще брав участь у «мирному наступі» на вулиці Інститутській. На питання: «Чи ти усвідомлюєш, що ти можеш загинути?»– він відповів: «Так, я це розумію і готовий до цього. Бо якщо ми тут і зараз не скинемо цю злочинну владу, то ні у нас, ні у нашої країни немає майбутнього!» 22 лютого 2014 р. брав участь у нічній охороні важливих державних об’єктів і посольств, коли міліція фактично припинила патрулювання й почастішали випадки розбою ватагами “тітушок”, яких завезли до Києва для залякування містян. У кінці лютого потрапив до лікарні.  Був шпиталізований до Київської міської клінічної лікарні №12, де майже місяць лікувався від газових опіків бронхів та легень. 19 березня 2014 р. був виписаний з лікарні, збирався у санаторій.

Прощання із Петром Гаджею. 25.03.2014 ("Радіо свобода")

22 березня 2014 р. помер. 25 березня із героєм прощалися на Майдані Незалежності у Києві. Був похований у с. Гоголів Броварського району Київської області на Стаськівському кладовищі (по вулиці Лермонтова); 21 жовтня 2015 р., на вимогу матері, перепохований у рідному м. Рахів.³

Чин прощання із Петром Гаджею на Майдані Незалежності.

За громадянську мужність, патріотизм, героїчне обстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 р. Петрові Гаджа було присвоєно звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно). Почесний патріарх УПЦ Філарет 4 липня 2015 р. нагородив його медаллю «За жертовність і любов до України», а верховний архієпископ Києво-Галицький УГКЦ Святослав 8 травня 2016 р. відзначив почесною грамотою (посмертно). Ім’я та портрет героя викарбувані на меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві на алеї Героїв Небесної Сотні, на Меморіалі пам’яті Героїв Небесної Сотні у Львові, що на вулиці Кривоноса. У будинку, що по вулиці Преображенській, 27, у Києві, де жив герой, йому встановлено меморіальну дошку.

У березні 2017 р. У с. Бутенки, де мешкала його мати, Марія Миколаївна, 1938 р.н., на фасаді школи, яку закінчив Петро Миронович у 1981 р., урочисто відкрито меморіальну дошку на вшанування пам’яті про нього.⁴

Спогади про Петра Гаджу:

Петру Мироновичу Гаджі присвячено вірші:

У нас двохсотий

У нас «двохсотий». Не в Афгані,

Де пил часів сліпить у очі.

На Інститутській, на Майдані...

Дивлюсь – і вірити не хочу...

Не чути пострілів із місяць,

Верба бруньками налилась...

Спіткало Восьму сотню лихо –

Помер Петро. Легені газ

Його убив. Тоді, боями,

Ніхто й подумати не міг,

Щоб в перемозі над катами,

Шалений рок його настиг.

Пробач Петро. Ти вмер. Живі ми.

Та як у Біблії слова:

Петро – ти камінь. І щасливий,

Що скресне Воля ще нова,

Якої ти, могутній кремінь,

Для нас підвалини заклав.

То спочивай собі на небі.

А ми продовжим. Час настав!

Сергій Сокольник⁵

 

Он ушел

Петру из Киева – посмертно – посвящается.

«Как мы можем знать, что такое смерть,

когда мы не знаем ещё, что такое

жизнь…»

 

Горько.

Он ушел сейчас

Под весенним

Мирным

Небом.

Заслонил

От смерти нас.

Не дожил.

Виновен не был.

Передал

Завет от масс

Той святой

Небесной сотне…

Отчего

В сей скорбный час

Так тревожно

Нам сегодня?

Отчего

На сердце боль

И в душе

Зияет рана?

 

Понимаем

Мы с тобой

Слишком поздно –

Неоплатна

Жизнь

У каждого бойца,

Что за родину

Сражался.

Он сражался

До конца.

 

Ну, а Крым?

Позорно сдался…

Так легко –

Такой ценой.

Кто-то

Обо всём

Заплачет?

Иль пожизненной

Виной

Рассчитается

Иначе.

26.03.14

Ірина Рассвєтная⁶

 

***

Не відізветься телефон, як не дзвони… Пішла

людина…

Не повернеться – із пітьми. Ніколи не обніме

сина.

А він – нічого не хотів. Нічого не просив для

себе.

В пекельнім полум’ї згорів, прийнявши опік

легеневий…

А як ховали - понад ним у небі горлиця

кружляла.

Тому, хто віддано служив – святу молитву

воркувала.

26.01.15

Ірина Рассвєтная⁷

 

ПРИМІТКИ

1. https://ato.kyivcity.gov.ua/content/gadzha-petro-myronovych.html

2. http://heavenly-hundred.org.ua/dream-heaven/hadzha-petro-myronovych/; https://ato.kyivcity.gov.ua/content/gadzha-petro-myronovych.html

3. http://www.ukrgeroes.com.ua/GadzhaPM.html; https://nebesnasotnya.com/petro-gadzha.html

4. http://www.ukrgeroes.com.ua/GadzhaPM.html; https://ato.kyivcity.gov.ua/content/gadzha-petro-myronovych.html

5. Поетична енциклопедія. Герої Майдану. І том / Упоряд. О. Федишин. – Івано-Франківськ, 2016. – с. 91.

6. http://www.stihi.in.ua/avtor.php?author=47778&poem=157418

7. http://www.stihi.in.ua/avtor.php?author=47778&poem=157418

Євгеній Калашник,

директор Білицького краєзнавчого

музею