«Коршун», або п’ять арештів одного біличанина

     На сьогодні встановлено 113 уродженців Біликів та громади, в різний час та при різних обставинах репресованих радянською владою. Це архівіст Ліщина-Мартиненко, і бухгалтер Ананенко, продавець сільпо Рибка і викладач Вовченко, кондуктор Бондаренко і пожежник Синько, колгоспник Чернига, поліцай Піхуля і багато інших. Точну кількість закатованих режимом навряд чи колись вдасться встановити. Наприклад, неможливо укласти точний список земляків знищених у роки революції 1917 – 1921 рр., уповні невідомі особи позбавлені виборчих прав у 1920-х рр., розкуркулені у 1930 р. та інші категорії 

«неблагонадійних». Можемо лише констатувати, що відсоток жертв був колосальний, і значна їх частина фіксується у падінні кількості населення Білицької волості з 17 230 осіб на 1918 до 6 159 осіб на 1926 рік.

     За кожною справою розкривається нелегка людська доля. Когось відпустили, когось відправили на заслання, когось розстріляли, а хтось повісився у камері. На загальному тлі вирізняється постать Іллі Корнійовича Корсуна. Уродженець та постійний мешканець Біликів, він зазнавав у загальній кількості п’ятьох арештів від трьох влад. Про нього наша історія приурочена Дню пам’яті жертв політичних репресій.

     Ілля Корнійович Корсун народився на Федорівці, ще коли вона була окремим від Біликів селом. Народився у 1885 р., як сам він вказує, або ж у 1886 р., як зафіксує слідчий СМЕРШ, капітан Кузьменко. Українець, з родини селян-бідняків, отримав нижчу освіту, 2 чи 4 класи, та столярував кустарем-одинаком. До 1905 р. Ілля Корнійович одружився на Пелагеї Іванівні (за місцевою легендою – позашлюбною донькою поміщика Івана Степановича Ліщини Мартиненка), а в той рік народилася донька – Лідія.

     У 1917 р. симпатії Іллі Корнійовича виявилися на боці більшовиків. Разом із групою товаришів він стає членом Білицького ревкому. Із встановленням влади Української держави Павла Скоропадського залишився «у підпіллі» на території Білицької волості.

Довідка про перебування І.К.Корсуна в партизанському загоні Огія (ДАПО),
підписана Я.Х.Чесаком (на фото із зібрання БКМ)

     У той час Іллю Корнійовича заарештували вперше. Арештувала гетьманська варта і Ілля «пырыживав репресіи гетмана у 18-м году», як вкаже у поручительстві Іван Петрович Бутко. Якимось чином Ілля Корнійович уникнув розправи. З 30 червня по 25 грудня 1919 р., згідно протоколу засідання Білицького комнезаму, а згідно поручительства Івана Петровича Бутко – з 20 липня 1918 р., вступив у загін червоних партизан під командуванням Якова Родіоновича Огія. Брав участь у боях із армією УНР, білогвардійцями, українськими повстанцями отаманів Левченка та Андрушка, махновцями. В тому ж році, із встановленням більшовицької влади, Ілля зайняв посаду голови Білицького ревкому, а пізніше став військовим комісаром білицького Комітету незаможних селян.

Кобеляцький повітовий виконком 4 березня 1923 р.
Фото з фондів Кобеляцького музею літератури та мистецтва ім. О.Кулика.

     У повоєнний час працює на керівних посадах. У 1921 – 1924 рр. завідує Білицьким санаторієм Харківського обласного партійного комітету. В цей час невідомий «доброзичливець» під псевдонімом «Рабфаковець Кругозор» пише до полтавської газети Червоне село замітку «Хто ворог народнього добра?», яку було опубліковано у числі від 9 серпня 1923 р. У ній після скарг на завгоспа Корсуна у справі догляду за лісом та лугом, що колись належали поміщикам Ліщина-Мартиненко, невідомий алегорично називає опонента «Коршуном»: «Селянам бажається знати, чи ще де є більший господарь від нашого «Коршуня». Щоб подивитися на безладдя, яке він провадить, й знищив його гніздо, де він так міцно його збудував і володіє великою силою».

Червоне село. – 1923. – № 10 (9 серпня). – с. 6.

     Чи послідкували наслідки – невідомо, однак, у 1924 р. Ілля Корнійович вступає до КП(б)У, у так званий «ленінський набір». Кобеляцька районна партизанська комісія у 1929, 1930 та 1932 роках розглядає його заяву про встановлення його прав, як колишнього червоного партизана. Поручителями виступали Василь Федорович Білашенко, Іван Петрович Бутко та перший голова Білицької сільради Яким Харитонович Чесак. Скоріше за все у 1932 р. було видано партизанський квиток.

В.Ф.Білашенко
(ДАПО)

  

І.П.Бутко
(Фонди БКМ)

     У 1931 – 1932 рр. Ілля Корнійович завідує радгоспом ім. К. Ворошилова тресту «Союзцукор», а на середину травня 1932 р. – молочною фермою. Того ж, 1932 р., донька Ліда, у заміжжі Шум, народжує Іллі Корнійовичу онуку – Олександру Феодосіївну. Сам він, у 1933 р., переходить працювали завгоспом у санаторій, який із 1936 р. підпорядковувався Українському курортному управлінню ЛКСМ.

Власноручна заява І.К.Корсуна про визнання його червоним партизаном.
(ДАПО)

     А у 1934 р., слідує другий арешт. За доносом, Іллю Корнійовича виключають з компартії. За звинуваченням у членстві в Українській націонал-соціалістичній партії, його справу розбирає виїзна комісія КП(б)У, виправдовує і поновлює партквиток. Наступного, 1935 р., секретар Кобеляцького райкому КП(б)У Трощаницький знову відібрав партквиток. Вдруге клопотати про поновлення Ілля Корнійович вже не став, а Трощаницький сам невдовзі виявився «ворогом народу». У 1938 р. Ілля Корнійович деякий час працював рахівником на будівництві школи. Однак на початку 1940-х рр. знову повернувся працювати у санаторій.

   У серпні 1941 р. донька із онукою евакуювалися в тил. Дружина, Пелагея Іванівна, хворіла і не могла їхати тож Ілля Корнійович залишився із нею у Біликах. Керівництво санаторію виїжджаючи у евакуацію, призначило його охороняти майно.

П.І.Корсун, дружина. Фото з надгробку.

     Тоді Корсуни мешкали на Федорівці, у п’ятистінному будинку (одна кімната і сіни) критому залізом, поруч сарай. Можливо (якщо вірити «доброзичливцям») мали господарство на хуторі Бажани. Три чверті федорівської садиби займав садок. Майже пів сотні дерев, переважно вишні та яблука. Звичайно, що німецькі солдати, які зайшли у Білики 16 вересня 1941 р., садок не оминули, і рвали там яблука. Будинок, із значними перебудовами, зберігся по вул. Полтавській 161.

Будинок І.К.Корсуна на вул. Полтавській.
Травень 2020 р.

     В окупацію староста сільської управи призначив Іллю Корнійовича на колишню посаду – охоронцем санаторію. Червоноармійці, відступаючи у вересні 1941 р. не встигли завдати будівлям значних пошкоджень. З ладу було виведено санаторську дизельну електростанцію, яку німці намагалися відремонтувати силами місцевих майстрів. Пропрацювавши до 25 лютого 1942 р., він звільнився і, взявши патент, займався чим умів – столярував. Жив звичайним обивателем, продовжував столярувати, брав на постій німців, якось пив із ними горілку, переносив обшуки поліції, реквізиції, якось німецький солдат лагодив його гумові чоботи.

    У цей час Іллю Корнійовича арештували втретє. Хтось доніс до таємної польової поліції про його старі більшовицькі справи. Староста, що раніше заходив справлятися про господарство санаторію, заходити перестав, а при обшуку поліція виявила якусь розписку на отримання гвинтівки та 24-х патронів. Якимось чином і в цей, третій раз Ілля Корнійович уникає розправи.

Німецькі солдати на фоні Білицького санаторію. 1942 р.
Фото з інтернет-аукціону.

     В лютому 1943 р. радянська армія пішла у наступ та, вперше з 1941 року, з’явилася на Полтавщині. Німці та адміністрація поспішно евакуювалися. Для вивозу у німецький тил Іллю Корнійовича, в числі інших робітників, було заарештовано вчетверте. Лютневої ночі він та ще двоє втекли з-під варти. Тож до кінця окупації мав переховуватися.

     Після війни господарство Іллі Корнійовича відносилося до с. Жуко-Копильці, що фіксує по господарська книга. Садиба, розміром в одну сотку, та садок на 15 соток записані під № 590. Садок, до речі, розрісся, 19 дерев на 1945 р. були плодоносними. Поруч, у дворі № 588 мешкала Лідія Іллівна, що повернулася з евакуації.

Фрагмент німецької аерозйомки від 14 жовтня 1943 р.
Виділено зруйнований санаторій.
(Архів МО США)

   15 жовтня 1943 р., Іллю Корнійовича Корсуна арештував уже радянський СМЕРШ. У п’яте. Наступного дня з дев’ятої, до пів третьої години ночі його допитував згадуваний на початку капітан Кузьменко.

     Деталі свідчень Іллі Корнійовича вже розказано. А от протоколи допитів свідків (а вони передували арешту) наштовхують на думку, що і цей, п’ятий, арешт відбувся, вже традиційно, за доносом. Німців «встречал как своих освободителей», розповідала сусідка, на квартирі якої жили окупанти. «Человек такой что к любой власти может приспособиться», розповідала інша, в якої квартирували німецькі льотчики. «Растащил для личной наживы много имущества», розповідав сусід, а чоботар з колгоспу «Політвідділ» заявив відверту неправду: «До революции он служил и его жена у помещика управляющим». І всі, як один стверджували, що Ілля Корнійович Корсун брав участь у облаві на радянських диверсантів неподалік Білоконів, восени 41-го…

Титульний аркуш справи І.К.Корсуна, постанова на арешт, протоколи допитів.
(АВ УСБУ Полтавської обл.).

   Прізвища цих горе-«свідків» на справді не важливі, адже... Під диктовку молодшого лейтенанта Абрамова, з Кобеляцького КДБ, 3 лютого 1944 р. машиністка надрукувала: «…предательской деятельности, а так же других преступлений со стороны Корсуна Ильи Корнеевича не установлено… Следствие… прекратить, Корсуна из под стражи освободить».

   Про подальше життя нашого героя відомо мало. 15 червня 1947 р. десятикласниця Тамара Феодосіївна Шум виступила на вечорі пам’яті Мате Залки. Там вона «розповіла всі подробиці дружби Мате Залка з її дєдушкою Корсун, як вони разом воювали в дні громадянської війни», про що повідомила районка. До 1950 р. очолюватиме підсобне господарство евакуаційного шпиталю № 6063, який перебував на Горі.

Фрагмент штатного розпису евакуаційного шпиталю №6063. 1950 р.
(ДАПО)

     Помер Ілля Корнійович Корсун у 1967 р., на 14 років переживши дружину, похований на Федорівському кладовищі, ліворуч від брами. Ближню рідню поховано поруч, а у Біликах його нащадків не залишилося. Лише праправнука мешкає у Російській федерації.

Могила І.К.Корсуна на Федорівському кладовищі.
Травень 2020 р.

За мотивами:

Зозуля Г., Бажан. Т. З когорти першопрохідців // Колос. – 1989. - № 156 (30 грудня). – с. 2-3.

Рабфаковец Кругозор Хто ворог народнього добра? // Червоне село. – 1923. – № 10 (9 серпня). – с. 6.

Ященко Вшанування пам’яті Мате Залка // Переможець. – 1947. – № 49 (19 червня). – с. 1.

Архівний відділ УСБУ Полтавської області, ф. 6, спр. 18092.

АВ УСБУ, ф. 7, спр. 1177.

АВ УСБУ, ф. 7, спр. 5233.

Державний архів Полтавської області, ф. Р-3960. оп. 1, спр. 15;

ДАПО, ф. Р-3960. оп. 1, спр. 62;

ДАПО, ф. Р-5308, оп. 1, спр. 13, арк. 288зв.

ДАПО, ф. Р-5308, оп. 1, спр.15;

    ДАПО, ф. Р-5308, оп. 1, спр. 16.

Євгеній Калашник,

директор Білицького краєзнавчого

музею