Хутір Скрильники
Навесні
1731 р., серед інших мешканців Білицької сотні, збитки від татарського
набігу перераховувала вдова Євдокія Іваниха Скрильничка, з Лісового куреня.
Вдова повідомила: «что мужа ее Ивана Скрильника отправленого с фуражем до Китайгородка под
Красною Горою [нині с. Красна] татары в полон взяли. Хутор на Малом Кобелячку по меже
хутора Ивана Погорелого со всем строением сожгли, и в том хуторе товару пятеро,
овец двадцятеро заняли. Да в поле у Бабиного озера немолоченого хлеба сгорело
пшеници тринадцять коп у Жайворонкового озера на […] поле, проса спалили
пятнадцят коп.» [10, арк. 88зв.]. Наразі це найдавніша згадка прізвища «Скрильник»
в регіоні. Крім того, можна обережно припустити, що мова йде саме
про хутір неподалік річки Кобелячки, який згодом, за прізвищем власників
отримає назву Скрильники.
Юрій Георгійович Писаренко, син академіка схиляється
до більш пізнього часу виникнення хутора. У монографії присвяченій родичу та
катеринославському земському лікарю, Василю Тимофійовичу Скрильникову, він
вказує: «Приблизно на початку ХІХ ст. двоє товаришів, козаків – Марко і
Сидір з однаковим прізвищем Скрильник оселилися посеред степу, на південний
схід від нинішнього с. Дрижина Гребля – на горбі, перерізаному з
північного сходу на південний захід балкою, Марко з північного боку балки, а
Сидір – з південного. У Марка був син, Тимофій, а у Сидора – Петро. Дочка
Тимофія, Ольга (за документами дочка білицького козака) і син Петра, також
Петро (козак містечка Білики) 1856 р. одружилися, й останньою, десятою
їхньою дитиною стала моя бабуся, Єфросинія (1879 р.н.), яка, таким чином,
поєднала в собі обидві лінії Скрильників» [16, с. 9-10].
 |
| Рис. 1 Хутір Скрильники на карті 1858 р. |
Вже пізнаваним,
цей хутір з’являється на карті 1858 р. Обабіч безіменної балки в степу, на
південний схід від с. Дрижина Гребля, розташувалося 21 господарство та два
вітряки, підписані «деревня» (рис. 1). Дрижина Гребля на цій карті також
показана хутором, адже Преображенську церкву з містечка Білики сюди перевезуть
лише у січні 1868 р. [5] Хутір Скрильники, разом із іншими степовими
поселеннями увійде до її приходу [8]. На 29 червня 1922 р. Преображенська
громада складатиме 1548 прихожан [24, арк. 34зв.].
На
1910 р. хутір Скрильники відносився до Білицької волості Кобеляцького
повіту Полтавської губернії [1, с. 171]. Згідно перепису 1926 р. – він вже
підпорядковувався Дрижиногреблянській сільській раді та нараховував 32
господарства із населенням 162 особи: 85 чоловіків, 77 жінок [21, с. 53].
«Со Скрыльниками связано все мое детство. Хутор состоял примерно из 20
хат, на околице которого стояло 5 ветряных мельниц (ветряков), и располагался в
равнинной степной местности в 45 километрах от Полтавы. Поблизости находились
другие хутора с таким же и меньшим количеством дворов: Ревыки, Рубаны, Стогнии,
Рыбки, Ковали, Бабенки, Дзеркалии и др. Все они во время коллективизации были
стерты с лица земли. Белые мазанки под соломенными крышами утопали в вишневых
садах, «журавли» у колодцев, плетеные изгороди (тыны) создавали колорит
типичного украинского села тех времен». – таким згадував рідний хутір Г.С. Писаренко [14, с. 9], а його син,
Юрій, змалював дідову господу за спогадами батька (рис. 2).
 |
| Рис. 2 Писаренко Ю.Г. Садиба сім'ї Писаренків на хуторі Скрильники. 2005 р. |
Адміністративно-територіальний
поділ УРСР 1947 р. назви Скрильники вже не фіксує [23, с. 408 – 409]. Ю.Г.Писаренко
вказує, що хутір було знищено між 1929 та 1941 рр. [16, с. 9]. Ймовірно це відбулося в 1930 р., під час
колективізації, або ж у 1939 р., в часи примусової ліквідації хутірської
системи розселення.
Хоча
біографічні нариси присвячені академіку Г.С. Писаренку іноді вказують, що
хутір став частиною с. Дрижина Гребля, з огляду на віддаленість його це
неможливо. Також і пам’ятний знак на місці хутора Скрильники, встановлений 28
червня 2002 р. (рис. 3), віддалений від села майже на 4 кілометри. На
сьогодні обеліск має статус щойно виявленого об’єкту культурної спадщини [13].
 |
| Рис. 3 Пам'ятний знак на місці хутора Скрильники. Фото 2023 р. |
Родина
Список
прихожан Преображенської громади 1922 р. фіксує 58 носіїв прізвища Скрильник,
більшість – у родинних зв’язках. Очевидно, що більшість із них походила з
однойменного хутора. З відомих представників роду – Василь Тимофійович
Скрильников (1837 – 1898), який опинився у дядька Івана Марковича Скрильникова
в Катеринославі, опанував медичну професію та увійшов в історію як
катеринославський земський лікар [16, с. 12].
 |
| Рис. 4 Єфросинія Петрівна та Степан Петрович Писаренки. Фото з родинного архіву. |
З цього роду походила і мати Георгія Степановича Писаренка – Єфросинія Петрівна Скрильник. Батько ж переїхав жити на хутір Скрильники (рис. 4). Георгій Степанович згадував: «Отец мой, Степан Петрович, уроженец хутора Лахны Кобелякского уезда Полтавской губернии, в 1895 г. женился на моей матери – дочери рано овдовевшей Ольги Тимофеевны Скрыльник, проживающей в то время на хуторе Скрыльники. Бабушка была дочерью беликского козака. Грамоты не знала. Девять детей Ольги Тимофеевны умерли в раннем детстве от дифтерии и скарлатины. Десятого и самого младшего ребенка, мою мать, удалось уберечь благодаря счастливому случаю. На хутор из Екатеринослава приехал брат бабушки Василий Тимофеевич [рис. 5] – врач. Сделав прививки, он спас на хуторе многих детей, в том числе и свою племянницу, мою маму. Бабушка была из богатой семьи. Она имела свыше ста десятин земли, примерно 80 из них примыкали непосредственно к усадьбе, которая с косогором, непригодным для обработки, и прудом составляла около восьми десятин. Известно, что к венчанию своей шестнадцатилетней дочери (моей мамы) Ольга Тимофеевна специально заказала изготовить венцы, которые после церемонии были подарены Преображенской церкви села Дрижина Гребля» [14, с. 8].
Зі спогадів
Антоніни Степанівни Писаренко відомо, що дід Степана Петровича, Юхим Федорович
Писаренко, народився й виріс у селі Стовбина Долина Велико-Кобеляцької волості Кобеляцького
повіту. Юхим Федорович одружився у недалекому хуторі Лахни, на єдиній дочці літніх
батьків. Вона невдовзі померла, а овдовілий він не позбавив увагою та турботою осиротілих
батьків. Коли Юхим Федорович вже створив нову родину, то і тоді зв’язок із першим тестем
не перервався. Дідусь Лахно запросив до себе спадкоємцем Петра Юхимовича – сина
колишнього зятя. Петро Юхимович вагаючись послухався батька і залишив назавжди
свою рідну Стовбину Долину. З хутору Лахни і з’явився в Скрильниках
Степан Петрович Писаренко (його мати звали Ганною Олексіївною, дівоче прізвище
Вовк, померла у 1922 р.). Ріс Степан Петрович в хуторі Лахни. Школи тут не
було, а тому діти Петра Юхимовича ходили навчатися в Стовбину Долину, де була
церковно-приходська школа. Після неї Степан Петрович працював писарем у волосній
управі, що розміщувалася в цьому ж селі. [6, арк. 7-8].
 |
| Рис. 5 Василь Скрильников із сестрою Ольгою Скрильник. 70-ті рр. ХІХ ст. Фото з родинного архіву. |
Брат Петра
Юхимовича, Федір, на 1912 р. був церковним старостою Покровської церкви у
Стовбиній Долині [22, с. 80]. Окрім Степана Петро Юхимович та Ганна
Олексіївна Писаренки народили синів Василя та Якима і дочок: Ірину, Ганну та
Олену. Яким Петрович Писаренко (рис. 6), завершивши Полтавську духовну
семінарію та історико-філологічний факультет Харківського університету,
працював начальником управління освіти у Кобеляцькій повітовій земській управі,
на 1916 р. член правління Кобеляцького товариства сприяння просвіті [6,
арк. 9-10, 13; 12, с. 171-172].
 |
| Рис. 6 Яким Петрович Писаренко. Фото з родинного архіву. |
Подружжя Степана Петровича та Єфросинії Петрівни Писаренків народило десятеро дітей: Іван (12 листопада (ст. ст.) 1896 (за паспортом 1898) – 19січня 1963 р.); Антоніна (23 червня 1899 – 26 лютого 1987 р.); Дмитро (25 жовтня 1901 – 9 квітня 1920 р.); Ганна (20 листопада 1903 – 23 грудня 1905 р.); Віктор (11 листопада 1905 – 13 серпня 1977 р.); Ніна (14 січня 1908 – 30 жовтня 1929 р.); Георгій (12 листопада (30 жовтня ст.ст.) 1910 – 9 січня 2001 р.); Володимир (26 липня 1913 – 3 травня 1994 р.); Семен (1 лютого 1917, скоро помер); Василь (1919 – 1980). Степан Петрович, Єфросинія Петрівна і старші діти, Іван та Антоніна, були прихожанами Преображенської громади в Дрижиній Греблі [24, арк. 26зв.]. Список громади 1922 р. вказує і їх вік: 47, 44, 25 та 20 років відповідно. До громади можна було вступити з 18 років.
Радянська
влада поставилася до заможної селянської родини зі степового хутора від самого
початку вороже. В роки революції та смути це був грабунок і реквізиції, при
чому з боку різних сил. В мемуарах Г.С. Писаренко згадує: «Зачастую у нас, требуя контрибуцию в деньгах или продуктах, обычно ссылались
на такой признак достатка, как паровая машина, стоявшая под. открытым небом за
двором» [14, с. 20]. «Ко времени конфискации было довольно большое стадо различных
взрослых животных, исчисляемых не одним десятком рогатого скота и лошадей. Все
это стадо одновременно угнали со двора нашей усадьбы в направлении местечка
Белики… Все это было нажито большим трудом, но законы диктатуры пролетариата
работали безотказно. Помню, когда представители новой власти спрашивали отца,
зачем ему так много добра, он отвечал: «У меня пять сыновей. Я должен думать об
их будущем». Но за него «подумали» другие» [14, с. 21-22].
У
1924 р. Степан Петрович Писаренко був позбавлений виборчих прав як «куркуль»,
ще за довго до того, як це слово повсюдно ввійде в ужиток [20, арк.
99зв.]. 20 травня 1929 р. Разом
зі старшим сином Іваном, 20 травня 1929 р. Степана Петровича заарештує ДПУ
(рис. 7) та передасть до Полтавської окружної прокуратури. Уповноважений ДПУ
вкаже у постанові на арешт: «…систематически в
продолжении около 2-х лет проводили среди селян антисов. агитацию, направленную
к компрометации Соввласти и Компартии, занимались критикой проводимых на селе
кампаний, открыто в кругу селян заявляли о том, что проводимые кампании
преследуют цель исключительно большей выкачки денег и хлеба у крестьян, что
вывозить хлеб для здачи в гос. организации не следует, ибо на частном рынке его
можно продать гораздо дороже. Оба Писаренки в кругу кулаков доподлинно
заявляли: «вывозить хлеба не нужно, если мы все сорганизуемся и сообща
откажемся от вывоза хлеба, нам Соввласть ничего не сделает, т.к. не имеет
никаких прав применятьте или иные репрессивные меры». В период проведения
самообложения вышеуказанные говорили кулакам и некоторой части середнякам о
том, что самообложения принимать не нужно, что ни коим образом нельзя мириться
с мыслью, что «кто-то голосует, а мы должны платить»…» [15, арк. 2].
 |
| Рис. 7 Титульний аркущ архівно-кримінальної справи на С.П.Писаренка. Архівний відділ УСБУ Полтавської обл. |
Георгій Степанович Писаренко згадує про арешт рідних у мемуарах. «Причин для ареста, практически, не имелось. Обобщенной формулировкой в
таких случаях было – «за контрреволюцию». Отца обвинили в том, что он был зятем
богатой тещи, а поскольку после революции все было конфисковано, то он по
простой логике не мог быть доволен ограбившей его властью… Что касается брата
Ивана, то он, проучившись до революции полтора года в Киевском университете на
юридическом факультете, был по тем временам достаточно грамотным человеком, мог
аргументировано выступить на собрании, подготовить обоснованную жалобу и т.п. и
пользовался на хуторе и в районе большим авторитетом… Естественно, для местных
властей он представлял определенную, большую, чем отец, опасность… Ивана
осудили на 8 лет и сослали на север на лесоразработки в Архангельскую область
на побережье Белого моря, а отца – на 3 года тюремного заключения» [14, с. 27].
У ситуації
яка склалася мати, разом з неповнолітніми дітьми, була вимушена назавжди залишити
родинний хутір.
«Життя в науці»
Таку назву
Георгій Степанович Писаренко дав своїм мемуарам, що були видані у 1989 р.
Наприкінці ж 1920-х рр. він навчався та працював. «Особое внимание в нашей семье всегда уделяли учебе. Наши родители имели
весьма скромное образование…, но они всегдаследили за учебой детей, т.к.
считали это главным в жизни… После преодоления многих трудностей все оставшиеся
в живих дети Степана Петровича получили высшее образование: сестра Антонина –
педагогическое (стала математиком), братья: Иван – зоотехническое, Виктор –
агрономическое, Владимир – ветеринарное, Василий – медицинское, а я –
инженерное», говорить він
у мемуарах [14, с. 22, 23].
 |
| Рис. 8 Георгій Писаренко (ліворуч). Перше фото. 1926 р. З родинного архіву. |
У 1926 –
1927 р. (рис. 8) Георгій Степанович працював у Полтаві на ремонтних
роботах. Після їх завершення вирішив переїхати у промисловий район подалі від
Полтави, «где нашу фамилию не знают и не будет
соблазну злопыхателей, стремящихся выслужиться перед советской властью и
сделать мне очередную пакость»
[14,
с. 29].
Він працював на механічному заводі м. Златоуст на Південному Уралі,
слюсарем авто збірного заводу в Нижньому Новгороді. «Найважливішою віхою в
житті» Георгій Степанович вважав вступ у 1930 р. до Нижньогородського
механіко-машинобудівного інституту, де навчався до 1936 р. [14, с. 382]. Дипломна
робота Г.С. Писаренка була присвячена розробці турбоелектричного пресу для
Великої Волги [2, с. 6].
У
1937 р. Г.С. Писаренка за рекомендаціями провідних вчених, без
іспитів було зараховано до аспірантури Київського політехнічного інституту. За
сумісництвом він працює в Інституті будівельної механіки АН УРСР, а в лютому
1941 р. захищає кандидатську дисертацію «Визначення прогинів і напружень у
роз’ємних діафрагмах парових турбін». Консультації у відомих вчених дозволили
дисертанту дослідити теорію вигину пластин і ґрунтуючись на методі
Б.Г. Гальоркіна, вирішити складну задачу щодо поперечного вигину пластини
напівкільцевої форми зі спиранням по зовнішньому круговому контуру, коли інші
краї вільні. Результати розрахунків було підтверджено експериментально [2, с. 6].
З нападом
Німеччини на Радянський союз Академію наук УРСР було евакуйовано. На Уфимському
моторобудівному заводі Г.С. Писаренко, в складі групи вчених під
керівництвом С.В. Серенсена, працює над підвищенням міцності та надійності
авіаційного двигуна, переважно М-105, М-107, які на той час були недостатніми
при форсуванні його потужності [2, с. 7; 14, с. 79 – 83].
 |
| Рис. 9 Г.С.Писаренко - професор Київського політехнічного інституту. |
Після
повернення з евакуації, з кінця 1943 р., Г.С. Писаренко займався
розміщенням реевакуйованих установ та співробітників АН УРСР в Києві, організацією
лабораторій Інституту будівельної механіки, а з квітня 1944 р. став вченим
секретарем цього інституту. В 1948 р. успішно захистив дисертацію на
здобуття наукового ступеню доктора технічних наук. Темою дослідження було «Вимушені
коливання пружних систем з урахуванням розсіювання енергії в матеріалі», а в
1950 р. був затверджений в ученому званні професора [2, с. 7, 8, 20]. Працює проректором та завідувачем
кафедри в Київському політехнічному інституті (рис. 9), член редакційних
колегій різних наукових видань, 3 1957 р. член-кореспондент АН УРСР, а в
1964 р. обраний її академіком [2, с. 20].
 |
| Рис. 10 Біля корпусів Інституту проблем міцності саджають пірамідальні тополі. Клайній праворуч - Г.С.Писаренко. Фото з публікації Л.М.Чухаркова. |
Подальша
наукова та організаторська діяльність Г.С. Писаренка була пов’язана з розвитком
наукового напрямку механіки, що торкалася вивчення міцності матеріалів та елементів
конструкцій в екстремальних умовах (рис. 11, 12). З ініціативи Г.С. Писаренка,
в жовтні 1966 р., на базі сектору міцності інституту проблем матеріалознавства
АН УРСР було створено єдиний Інститут проблем міцності АН УРСР. Його
Г.С. Писаренко очолював до 1988 р. (рис. 10). З 1970 – до 1978 р.
– віце-президент АН УРСР. Обраний дійсним членом Міжнародної академії
астронавтики, Американського товариства випробувань та матеріалів [2,
с. 9, 21].
 |
| Рис. 11 Г.С.Писаренко (другий ліворуч), М.В.Келдиш, президент АН СРСР, Б.Є.Патон, президент АН УРСР. Травень 1969 р. |
 |
| Рис. 11 Р.І.Куріат, Л.І.Сєдов, В.В.Струмський, В.Т.Трощенко, Г.С.Писаренко на території Інституту мпроблем міцності. 1976 р. |
У
1965 р., після довгих років Г.С. Писаренко з родиною вперше відвідав
рідну землю, побував на місці колишнього хутора Скрильники (рис. 13, 14). Син Юрій
згадує: «Конечно, когда на прежнем,
густонаселенном месте папа застал свежевспаханное поля, он испытал шок. Все
выглядело так, будто хутор, который на протяжении 26 лет стоял у него перед
глазами во всей первозданной красоте и жизненной энергии, вдруг, будто сейчас,
сравняли с землей (хотя это произошло еще перед началом войны). В воздухе стоял
жуткий запах капусты, растущей на склонах балки, в которой много десятилетий
тому назад был прадедовский ставок. Папа ходил по пашне, пытаясь восстановить
на местности, где что находилось: хата, хозяйственные постройки… С большим
трудом еще читались следы холмиков могил родственников, которых хоронили прямо
на усадьбе – бабушки – Ольги Тимофеевны, старшего брата Дмитрия, умерших совсем
маленькими Анны и Семена, принятого семьей бездомного казака – Ивана Мартыновича
Ражко и других. Только года через два, когда опять был восстановлен ставок, а
поле покрыло высокое жито, место хоть как-то оживилось» [17, с.
285-286].
 |
| Рис. 13 Г.С.Писаренко з сином Юрієм на місці хутора Скрильники. 1965 р. З родинного архіву. |
 |
| Рис. 14 Г.С.Писаренко біля ставка на хуторі Скрильники. 1986 р. З родинного архіву. |
Науковий
доробок Г.С. Писаренка становить понад 800 наукових праць [4, с. 394 – 447], з них 34
монографії [3, с. 453 – 454]. За здобутки нагороджений
державними та міжнародними нагородами [2, с. 20
– 22].
Пам’ять
Георгій
Степанович Писаренко помер 9 січня 2001 р. у Києві та був похований на
Звіринецькому кладовищі (рис. 15).
 |
| Рис. 15 Могила Г.С.Писаренко на Звіринецькому кладовищі м.Київ. |
Постановою
Президії НАН України від 23 жовтня 2002 р. № 248 Інституту проблем
міцності НАН України присвоєно ім’я видатного ученого-механiка, засновника i
першого директора Інституту академіка НАН України Г.С. Писаренка [19]. Він
знаходиться у м. Київ за адресою вул. Тимірязівська, 2 (рис. 16). На
будинку інституту відкрито меморіальну дошку академіку (рис. 17).
 |
| Рис. 16 Інститут проблем міцності ім. Г.С.Писаренка. |
 |
| Рис. 17 Меморіальна дошка академіку Г.С.Писаренко на будівлі інституту. |
При
інституті відкрито музей академіка Г.С. Писаренка (рис. 18). Спочатку
Музей почав функціонувати як кабінет-музей колишнього почесного директора
Інституту Г.С. Писаренка. Згодом був розширений за рахунок двох прилеглих
кімнат. У колишньому кабінеті Г.С. Писаренка – робочий стіл, стіл для
співбесід і класна дошка, на якій крейдою писалися математичні формули та
креслилися «епюри». На стінах – портрети класиків механіки і математики, з
якими колись працював і товаришував Г.С. Писаренко. На стіні, над робочим
столом – портрет колишнього господаря кабінету, а на шафі поряд – гіпсова
модель пам’ятника Г.С. Писаренкові, на якому він, – полтавчанин, –
зображений у вишитій сорочці на тлі журавлиного клину. [9] Музейний портал
пропонує віртуальну екскурсію Меморіальним музеєм академіка Г.С. Писаренка
[7].
 |
| Рис. 18 В музеї Інституту проблем міцності ім. Г.С.Писаренка. |
На честь
академіка Г.С. Писаренка отримала назву мала планета 20963 Pisarenko. Планета головного поясу астероїдів було відкрито
М.С. Черних у Кримській астрофізичній обсерваторії, 19 серпня 1977 р.
Міжнародний Астрономічний Союз затвердив назву 24 червня 2002 р. [3, с. 26]
У
2007 р. засновано Премію Національної академії наук України ім.
Г.С. Писаренка за видатні наукові роботи в галузі міцності матеріалів і
конструкцій. Першу премію було присуджено 6 лютого 2008 р., присуджується
раз на три роки [18].
10
листопада 2010 р. на будівлі середньої школи с. Дрижина Гребля відкрито
меморіальну дошку Г.С. Писаренку (рис. 19). На відкритті були присутні
діти, родичі та колеги вченого [11]. У додатку до цієї статті наводимо текст
промови сина – Юрія Георгійовича Писаренка, проголошеної на відкритті
меморіальної дошки в Дрижиній Греблі.
 |
| Рис. 19 Меморіальна дошка академіку Г.С.Писаренку в Дрижиній Греблі. Фото 2023 р. |
У
2010 р., з ініціативи директорки Середньої школи с. Дрижина Гребля,
Людмили Антонівни Замкової, за сприяння нащадків та кошти надані ІПМ ім.
Г.С. Писаренка, при школі було створено «Кімнату-музей академіка
Г.С. Писаренка».
Кімнату
музей облаштовано в кімнаті на другому поверсі шкільного будинку. Експозицію
утворюють інформаційні стенди «Земля батьків», «Хутір дитинства», «Засновник
інституту», «Наукова школа», «Випробування», «Вчений-академік», «Останні роки
життя». Завдячуючи синам Г.С. Писаренка, їх родинам, колегам з Інституту
проблем міцності, фонди музею наповнені особистими речами Георгія Степановича, документами,
фотографіями, його науковими працями, зразками розробок, мемуарами. Цікавим
експонатом є віконниця з садиби Писаренок на хуторі Скрильники, а також
грифельна дощечка з приходської школи Преображенської церкви, якою могли
користуватися діти великої сім’ї Писаренків.
На жаль,
середня школа с. Дрижина Гребля на сьогодні ліквідована. У її приміщенні
розміщено заклад дошкільної освіти «Малятко». Музей начебто передано в
управління директорці закладу. Однак це не гарантує збереження та раціональне
використання колекції. До того ж штат музею не включає жодного працівника.
Умови зберігання колекції, температурно-вологісний режим також не відповідні.
За таких обставин об’єктивним буде рішення про передачу колекції до державного
музею, створення постійної експозиції присвяченої видатному земляку та
проведення тимчасових виставок.
Наразі
представляємо віртуальну екскурсію «Кімнатою-музеєм академіка
Г.С. Писаренка» в світлинах.
 |
| ЗДО "Дзвіночок" в с. Дрижина Гребля. 2023 р. |
 |
| Кімната-музей академіка Г.С.Писаренка. |
 |
| Кімната-музей академіка Г.С.Писаренка. Фрагмент експозиції. 2023 р. |
 |
| Кімната-музей академіка Г.С.Писаренка. Фрагмент експозиції. 2023 р. |
 |
| Кімната-музей академіка Г.С.Писаренка. Фрагмент експозиції. 2023 р. |
 |
| Кімната-музей академіка Г.С.Писаренка. Фрагмент експозиції. 2023 р. |
 |
| Кімната-музей академіка Г.С.Писаренка. Мемуари з автографом. |
 |
| Кімната-музей академіка Г.С.Писаренка. Особисті речі в музейному зібранні. |
 |
| Кімната-музей академіка Г.С.Писаренка. Віконниця з садиби Писаренків на хут. Скрильники. |
 |
| Кімната-музей академіка Г.С.Писаренка. Особиста сорочка. |
 |
| Кімната-музей академіка Г.С.Писаренка. Екскурсію проводить Людмила Антонівна Замкова. 2023 р. |
Додаток
Ю.Г. Писаренко
Промова
у Дріжджиній Греблі. 10 листопада 2010 р.
Я – молодший син Георгія Степановича Писаренка, Юрій.
Зі мною члени його родини. Ми приїхали, щоби
вклонитися землі наших дідів, вшанувати тих, хто пам’ятає про сім’ю
Писаренків–Скрильників, тих, хто знає, що таке Писаренкова балка.
Наш батько народився 1910 р. на Скрильниківці і
прожив 90 років. Школу закінчив у Біликах. Але багато що його пов’язувало із
вашим славним селом. У вашій, нині відновленій церкві 1879 р. хрестили його
мати, нашу бабусю Єфросинію Петрівну Скрильник. Згодом тут відбулося її
вінчання із батьком Георгія Степановича, Великокобелячської волості козаком
Степаном Петровичем Писаренком. У Преображенській церкві 1910 р. хрестили
і самого Георгія Степановича. Сюди, разом із батьками він їздив святити паску.
Він і його старша сестра Антоніна згадували Водохреща у Дрижиній із так званим розстрілюванням
куті. Тут п’ятирічним хлопчиком він почув виступ перехожого лірника і на все
життя запам’ятав загадкові рядки пісні: «Везуть тебе простим возом до нової
ями,/ везуть хлопці і дівчата кручами, ярами». Вже після батькової смерті
з’ясувалося, що це вірш на перепоховання Шевченка Михайла Максимовича. Під час своїх
останніх приїздів до Дрижиної ми з батьком дуже тепло спілкувалися з Іваном
Івановичем Скрильником, другом молодості старшого брата батька, Віктора, і
Ладатко Оленою Пилипівною.
У 1929 р. сім’я Писаренків змушена була
назавжди залишити ці місця, коли за наклепом до в’язниці потрапив батько Георгія
Степановича і був засуджений до заслання старший брат Іван.
З 18 років наш батько працював чорноробом у Полтаві,
слюсарем на Уралі та у Нижньому Новгороді, де здобув інженерну освіту. Під час
війни, як науковий фахівець із міцності матеріалів, успішно працював над
вдосконаленням двигунів літаків-винищувачів. У 1966 р. у Києві він
заснував Інститут проблем міцності Української
академії наук, що нині носить його ім’я. Переважна більшість його
співробітників – це учні Георгія Степановича, виховані ним на кафедрі опору
матеріалів Київського Політеху. Наукові роботи Інституту ім. Писаренка
відіграють першочергове значення при проектуванні аерокосмічної техніки і всіх
машин,що служать людству на землі на морі і в повітрі. Георгій Степанович
якийсь час керував космічними дослідженнями
в Україні і навіть вивченням НЛО. Його ім’ям названо одну з Малих планет
Сонячної системи.
Але цей вчений планетарного масштабу завжди пам’ятав
про свій рідний край, що зігрів його своїм теплом і змалечку привчив до
наполегливої праці. Батько оспівав його у книгах своїх спогадів, і нас, своїх
дітей, навчав місцевих приказок і пісень.
На його пам’ятнику у Києві він зображений на тлі
журавлиного клину, як у його улюбленій пісні: «Чуєш, брате мій, товаришу мій,
відлітають чорним шнуром журавлі у вирій»… Влітку на його могилі буяють його
улюблені васИльки, такі самі, як на березі Скрильниківського ставка. А у віршах,
що на пам’ятнику, згадується місцевий квітучий терен:
«Добро, що, батьку, ти посіяв, зросте й розквітне у
віках,
Неначе терен по степах, тоді душа твоя зрадіє…».
А зараз хочу висловити подяку всім, хто організував
ці заходи щодо вшанування 100-річчя нашого батька: голові Кобеляцької
райдержадміністрації, голові сільської ради, подвижнику збереження пам’яті про
видатних земляків письменнику Костянтину Васильовичу Бобрищеву. Хочу передати
дарунки майбутньому шкільному музею: переважно книги самого батька і книги про
нього. І побажати вам, дорогі школярі, рости продовжувачами славних трудових –
хліборобських і наукових традицій рідного краю, любити і оберігати цю святу
дідівську землю. Усім – від найменших до найстаріших – міцного здоров’я і
низький уклін.
Джерела та література:
1. Адміністративно-територіальний поділ Полтавщини
(1648 – 1941 рр.): Довідник з історії адміністративно-територіального поділу. –
Вид. друге, перероб. і доп. – Полтава: ТОВ «АСМІ», 2012. – 400 с.
2. Георгий Степанович Писаренко. Библиография учених
Украинской ССР. – Киев: Наукова думка, 1990. – 112 с.
3. Г.С. Писаренко. Ученый, педагог и организатор науки.
– Киев: Академпериодика, 2005. – 458 с.
4. Джерела з історії Полтавського полку. Сер. XVII — XVIII ст.
Т. І.: Компути та ревізії Полтавського полку. Компут 1649 р. Компут
1718 р. / Упоряд. Мокляк В.О. – Полтава: АСМІ, 2007. – 400 с.
5. Киреев П. м. Белики 25 января 1868 года //
Полтавские епархиальные ведомости. Часть официальная. – Полтава, 1868. – №6
(март). – с. 179 – 181.
6. Лист Писаренка Ю.Г. до директорки
середньої школи с. Дрижина Гребля Замкової Людмили Антонівни. Машинопис.
12 листопада 2011 р. // НА БКМ. – 33 арк.
7. Меморіальний музей академіка
Г.С. Писаренка // Музейний портал [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://museum-portal.com/ua/muzeyi/218_memorialniy-muzey-akad--g-s-pisarenka
(12.11.2023 р.).
8. Мокляк В.О., Павленко В.А. Дрижина
Гребля с., Кобеляцький р-н. Православної Церкви (УПЦ МП) громада.
Преображенська церква // Полтавіка. Полтавська енциклопедія. – Т. 12: Релігія і
церква. – Полтава: Полтавський літератор, 2009. – с. 210 – 211.
9. Музей в гостях у музею // Музей
історії десятинної церкви [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://mdch.kiev.ua/node/740 (12.11.2023 р.).
10. О взятии в плен
малороссийского народа татарами в полку Полтавского в разных местечках во время
набегов в российские границы. 1731 // ЦДІАК, ф.
94, оп. 2, спр. 32. – 212
арк.
11. Онищенко Л. Відкрито
меморіальну дошку вченому , ім’ям якого названа планета // Тижневик ЕХО [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://exo.in.ua/news/13730
(7.11.2023 р.)
12. Памятная книжка
Полтавской губернии на 1916 год. – Полтава: Типо.-литогр. Губернского
правления, 1916. – XXVIII, 378 с.
13. Перелік щойно виявлених об’єктів
культурної спадщини Полтавського району Полтавської області // Розпорядження
голови Полтавської обласної державної адміністрації № 529, від
16.07.2021 р.
14. Писаренко Г.С. Воспоминания и размышления. – Киев:
«Наукова думка», 1994. – 448 с.
15. Писаренко С.П. та ін. 1928 – 1994 рр. //
Архівний відділ УСБУ Полтавської області, АКС № 18827.
16. Писаренко Ю.Г. Катеринославський земський лікар
Василій Тимофійович Скрильников (1837 – 1898). – Дніпро: «Середняк Т.К.», 2018.
– 191 с.
17. Писаренко Ю.Г. Мои воспоминания об отце // Г.С. Писаренко.
Ученый, педагог и организатор науки. – Киев: Академпериодика, 2005. – с. 285 –
298.
18. Премія НАН України імені Г.С. Писаренка //
Вікіпедія [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/ Премія_НАН_України_імені_Г._С._Писаренка
(12.11.2023 р.).
19. Про інститут // Інститут проблем міцності ім. Г.С. Писаренка
[Електронний
ресурс]. –
Режим доступу: https://www.ipp.kiev.ua/ (12.11.2023 р.)
20. Списки позбавлених виборчих прав по
районам Полтавської округи за 1924 рік. 1.10.1924 – 24.10.1924 р. // ДАПО,
ф. Р-363, оп. 4, спр. 7. – 406 арк.
21. Список залюднених місць Полтавської округи за
Всесоюзним переписом на 17 грудня 1926 року. - Полтава: 1-ша Раддрукарня «Полтава-Поліграф»,
1927. – 201 с.
22. Справочная клировая книга по Полтавской епархии
на 1912 год. – Полтава, 1912. – XCII, 303 с.
23. Українська РСР. Адміністративно-територіальний
поділ на 1 вересня 1946 року. – Київ: Укрполітвидав, 1947. – 1064 с.
24. Устав и списки членов религиозной общины при
Преображенской церкви села Дригиной Плотины Кобелякского уезда Полтавской губернии
29.06.1922 р. // ДАПО, ф. Р-1503, оп. 2, спр. 97. – 34 арк.
Євгеній Калашник,
директор Білицького краєзнавчого музею
Немає коментарів:
Дописати коментар