Піастр із музейного зібрання: болівійський чи келебердянський?

Слово піастр, на позначення монет з’являється в XVI ст. і походить від «piastra d’argento» – «плитка срібла». Іспанські піастри виготовлялися зі срібла, що видобувалося в Болівії та Мексиці. Гордість країни – вони свідчили про багатство колоній імперії. У XVIII ст. на аверсі піастрів карбують герб Іспанії «Геркулесові стовпи» – Гібраалтарську протоку, що вела до Атлантики і колоній. Тоді ж піастр починають називати «іспанським доларом».

Тим часом, 5 березня 1714 р., в Полтаву, під «крепким караулом» доставили піддячого Покровської церкви в Кобеляках диякона Ілька та келебердян Педька Бубенка і Петра Сироїжку – «воров грошоробов».

 

У колекції Білицького краєзнавчого музею зберігається фальшива монета. Знахідку було передано в 2008 р. краєзнавцем І.В. Бовкуном. Вона походить з білицького кутка Поділ.

Підробний піастр XVIII ст. Більш збережений реверс.
(Фонди БКМ)

Виготовлена з олова, зі слідами посріблення, це платівка, овальної форми, діаметром 3,2×3,7 см та вагою 15,72 г. У верхній частині монети наскрізний отвір, що дозволяєприпустити використання виробу в якості прикраси. Зображення на монеті могли б відтворювати риси срібного іспанського піастру 2 пол. XVIII ст., відомого в іспанських колоніях у Америці як Іспанський долар, чи «Потосі», за назвою шахти де видобувалося срібло.

Аверс: герб – у двох секторах зображені атакуючі вліво хижаки, у двох затерті зображення башт. В центрі невеликий гербовий щит із трьома хрестами розташованими клином. Над гербом корона, зліва вертикально напис «МР+» (Мадридський монетний двір), з права: «+8+» (номінал – 8 реалів). По краю монети читається фрагмент легенди: «…D•G•HI[S]PAN•ET..ND•R…».

Реверс: геральдична композиція з двох куль увінчаних короною між Геркулесовими стовпами на морській скелі, по колу фрагмент легенди: «…+ VTRA Q[U]E…VNUM…». Під отвором, що знищів літеру U фрагмент напису: «COP…».

На думку В.М. Шалобудова, монету з якої робилася репліка доцільно датувати кін. XVII – серединою XVIII ст. Нажаль, через зтертість зображень та дати карбування, точна атрибуція монети-кліше не можлива.

Донесення про арешт "воров грошоробов", 1714 р.
(Фонди ЦДІАК)

Ця знахідка особливо цікавою стає у світлі справи «о ворах грошоробах» початку XVIII ст. У Полтавському суді 21 квітня 1714 р. було винесено вирок задніпрянському вихідцю дячку Ільку з Кобеляк та Педку Бубенку із зятем Петром Сироїжкою з Келеберди: «до крепчайшого секвестру… дати… до рассуждения и на респект зверхнейшой власти» [1, арк. 10].

За подібну провину в той час висилали до Сибіру, що фіксують документи. Старосанжарця Василя Максименка «которий делал воровскіе копейки», в 1731 р., замість смертної кари було заслано «в Сибирские городи вечно в работу на серебрание заводи» [2, арк. 2]. Дослівно такий само вирок за фальшивомонетництво було оголошено Іллі Федоренку, дяку Михайлівської церкви містечка Манжелія, Омельницької сотні Миргородського полку того ж 1731 р. [3, арк. 2]. Отже подальша доля фальшивомонетників була передбачувана.

Справа про злочинців полку Полтавського 1714 – 1730 р. повідомляє: «Ілько дячок тамошный Кобеляцкый жител поддячий Покровский купивши жупан старий у шинкарки кобеляцкой же за пят золотих дал грошми воровскими все оловянимы да ценовимы копейкамы. Тая шинкарка не узнавши соколскому козакови тими ж копу должного заплатила. А когда пришло до розиску, шинкарка виявила од кого взяла воровски копейкы. Илко дячок хотячи себе дати вивод сказал на керебердянских жителей Педка Бубенка и Петра Сироежку. Же тии копейки воровские робят, та в їх беру, мовит на переводню. А в его Илковой дячковой хате винайшли шматок и цены свежолитой, з которой копейки мели робытысь. Сказует он Илко, что мел тую цень до Кереберды посилати, Бубенкови и Сироежце, для уроблення копеек» [1, арк. 4].

Педько Бубенко мешкав у Тарасівці на тому боці Дніпра, а до Келеберди переселився. Його допитував келебердянський сотенний суд. Після допиту для пошуку фальшивих грошей та рецептів веліли обшукати хату його зятя, Нечипора Мозулевого, де мешкав Педько. «…где и знайдено под покутям форму и грошей свинцевих копеек в матери его Бубенковой в пазуси таляр и цени шматков скилко» [1, арк. 5]. Мати теж зізналася, що давно займаються злочинним промислом.

Потім сотенний суд попрямував до помешкання Петра Сироїжки. «И там в скрине нашли форму новозделанную и копеек семь золотих с цени вроблених». Зарештований Сироїжка зізнався, що навчився такому ремеслу в швагра свого – Педка Бубенка. Цинк Сироїжка купив на ярмарку, а Педько Бубенко «в розних местех свинцю, цени и спижи [стар. – бронзу] куповалем, а едного часу дал мне Остап Тищенко тарелку ценовую» [1, арк. 6].

В ході розслідування було встановлено, що саме диякон навчив спільників «як вробыти форму и як роспустивши цень чи олово вмешовати спиж для твердости; на копейки и на шелюги» [1, арк. 5зв.]. Для свого ремесла вони купували у зливках, у вигляді посуду чи його уламків свинець, цинк та олово. Виготовляли у глиняних формах різні номінали та збували їх на ярмарках, самі ж впізнаючи свої вироби. За словами Ілька Дячка таким чином він промишляв третій рік «мешкая на том» [1, арк. 7зв.]. Чим завершилося утримання злодіїв у секвестрі [стар. – в'язниці], та яким було розпорядження влади вищої за полкову – з джерела не відомо.

Таким чином діяльність «грошоробів» з Келеберди та Кобеляк була тривалою в часі і достатньо широкою географічно. Зі згаданого вище містечка Сокілка також походить скарб з двадцяти фальшивих польських «трояків» та «шостаків». Хоча він датований першою половиною XVII ст., все ж не спростовується судження, що західноєвропейська монета перебувала в обігу на українських землях майже до початку XVIII ст. [4, с. 101] Якщо вважати піастр з Біликів свідомою підробкою, то цілком можливо, що він був виготовлений злодіями затриманими в 1714 р., або подібною групою фальшивомонетників і у подібній же манері – був відлитий у глиняній формі з олова, для чого переплавили полумисок. Однак, Ілько повідомив суду [1, арк. 8зв.]: «болше не знаю жебы хто еще був до такого ремесла зделник».

 

Джерела та література:

1. Справи різні про злодіїв і розбійників полку Полтавського, що з 1714 по 1730 роки проводилися. 1730 // ЦДІАК, ф. 51, оп. 3, спр. 125. – 110 арк.

2. Справа про заслання до Сибіру жителя м. Старі Санжари Полтавського полку Василя Максименка за виготовлення фальшивих грошей. 19.07 – 2.08.1731 // ЦДІАК, ф. 51, оп. 3, спр. 3950. – 9 арк.

3. Справа про заслання до Сибіру дячка м. Манжеліївка Омельницької сотні Миргородського полку Іллі Федоренка за виготовлення фальшивих грошей 14.06 – 17.07.1731// ЦДІАК, ф. 51, оп. 3, спр. 3956. – 9 арк.

4. Шалобудов В.М. Скарб фальшивих польських монет XVIII ст. з с. Сокілка на Полтавщині // Археологічний літопис Лівобережної України. – Полтава, 2009. – № 1. – с. 100 – 101.

 

Євгеній Калашник,

Директор Білицького краєзнавчого музею